Скарби та благочесття
У стародавні часи найнадійнішим способом заховати накопичене або награбоване багатство вважалося закопати його в землю або замуровувати у погребі. З цією метою робилися, в основному власноруч, своєрідні вбудовані сейфи. Добре відомо, що часи у Київській Русі рідко коли були спокійними, а війни, навали, пожежі траплялися часто. Тому часто про закопане або замуроване забували. І лише через сотні років приголомшені нащадки знаходили несподівані "подарунки" від предків.
У 1898 році Київ був вражений сенсаційною звісткою: у Києво-Печерській Лаврі виявлено величезний скарб! Як зазвичай буває, знайти його допоміг випадок.
26 листопада 1898 року в Успенському соборі Лаври після закінчення богослужіння було вирішено замінити старі дерев'яні підлоги на хорах цього храму. Під наглядом ченця на другий поверх, у боковий вівтар Преподобного Антонія піднялися робітники. Тут зірвавши розсохлі дошки, вони побачили, що значний простір між підлогою та кам'яним склепінням заповнено злежаним щебенем зі сміттям. Будівельники почали розбивати його ломом. Міцний моноліт насилу піддавався знаряддям, але тут раптом після чергового удару лом натрапив у щось металеве та провалився у порожнечу. "Тут якась плита!"- закричали робітники.
Коли робітники прибрали залишки сміття, то побачили невелику нішу, прикриту чавунною плитою. Під нею стояли дерев'яна діжка та чотири олов'яних бідонів з щільно закритими кришками. Всі вони були доверху заповнені золотими та срібними монетами, у тому числі дуже рідкісними та цінними екземплярами. Ченці відразу ж перенесли судини до ризниці (сховище монастирських скарбів) і висипали з них значну купу старовинних золотих і срібних монет, а також медалей. Там же лежали майже зотлілі папери, які виявилися актами перевірки та перерахунку захованих грошей й пояснили походження несподіваної знахідки.
Як виявилося, будівельники несподівано натрапили на таємну монастирську скарбницю XVII-XVIII століть, яку без успіху шукали польський гетьман, а потім і російський імператор. Скарб був настільки таємним, що наприкінці XIX століття ніхто з ченців про нього навіть не здогадувався. Скарби сховали так надійно, що забули про них на два століття. Грошей у замурованій схованці було настільки багато, що їх вирішили міряти на вагу. Нарахували 6184 золоті монети загальною вагою понад 26,6 кілограма та 9895 срібних, що важили понад 267 кілограмів! Цей скарб виявився найважчим в XIX столітті.
Перерахувавши цінності, ченці відзначили в опису: "при висипці монет з судин у деяких з них виявилися короткі замітки колишніх архімандритів, а саме Іоасафа Кроковського, Іоанникія, і більш докладні — архімандрита Луки". Вся сутність цього запису у тому, що Іоанникій — це той самий настоятель, який під присягою запевняв Петра I про розорення лаври пожежею та слізно випрошував у нього гроші на відновлення та оновлення обителі!
Ченці раділи від посланого їм багатства. Відслужили пишний вдячний молебень. Газети рознесли звістку про унікальну знахідку по всьому світу. Але духовний собор не обмежився лише газетною рекламою. Докладний опис монет і медалей стали висилати кожному, хто про це просив і міг стати потенційним покупцем. При цьому опис був оперативно переведено на кілька іноземних мов і відправлялася за кордон в усі європейські країни. Про причини появи скарбу ченці воліли відмовчуватися.
Сучасники свідчать, що ніколи раніше Києво-Печерська лавра не отримувала стільки телеграм. І у кожній з них містилася пропозиція про купівлю знайденого. Але ченці боялися продешевити та вичікували з продажем. Лаврські ченці почали набивати ціну на знайдені монети, плануючи подороже продати їх у роздріб. Але ж обитель у той час була зовсім небідна: тільки у банках Російської імперії ченці зберігали близько 2 мільйонів рублів власного капіталу, який приносив їм у вигляді банківського відсотка близько 90 тисяч рублів щорічно!
Така активність не залишилася непоміченою й у столиці Російської імперії Санкт-Петербурзі прийняли рішення роздобути скарб для Ермітажу. Музей через свого хранителя а. к. Маркова запропонував за нього 65 тисяч рублів — вельми велику на ті часи суму.
"Смиренні" ченці Печерської Лаври спробували було поторгуватися, повідомивши устами свого духовного собору: "можна з вірогідністю припустити, що від продажу з аукціону, на участь в якому заявили бажання й іноземні покупці з Лондона, Берліна, Відня, могла б вийти сума, принаймні, понад 20 тисяч проти запропонованої г.Марковим".
Але у торги втрутився Святіший синод, змусивши своєю владою Києво-Печерську лавру продати колекцію Імператорському Ермітажу "за запропоновану ціну 65 000 рублів". Мораль цієї історії в тому, якщо вища влада захоче забрати – вона знайде спосіб, як це зробити.
Відкритий у Києво-Печерській Лаврі скарб став найбільшим в XIX столітті. Його історію також можна вважати містичною: його активно, але без успіху шукали, А знайшли лише випадково, та ще й цілих два століття потому.