Колишні каторжники не бувають колишніми

У понеділок, 15 вересня 1828 року, касир банку Австралії з жахом виявив зяючу дірку в банківському сейфі та пропажу декількох касових ящиків. Загальна вартість вкраденого склала близько чотирнадцяти тисяч фунтів стерлінгів — величезна сума на ті часи. Цінності були в основному у банкнотах, але також пропало кілька коробок із золотими та срібними монетами, що еквівалентно приблизно 20 мільйонам доларів на даний час.

Банк Австралії був створений у 1826 році, щоб конкурувати з банком Нового Південного Уельсу, заснованим у 1817 році. Керуючий директор, торговець і магістрат Томас Маквіті, жив зі своєю сім'єю над банком у тій же будівлі.

Маквіті найняв каменяра Томаса Тернера, щоб зміцнити стіни підвалу банку і перетворити його у сховище. Тернер на цей час був каторжником, якого відпускали для роботи у місті.

ДО РЕЧІ, Тернер також працював над каналізаційним стоком, розташованим між банком і готелем Keep Within Compass. Знаючи, що каналізація проходить під підвалом банку, він не міг встояти перед спокусою спланувати пограбування. Але сам Тернер прекрасно розумів, що у разі крадіжки стане головним підозрюваним.

Тому він розповів про свою ідею Джеймсу Динглу, шевцю та колишньому ув'язненому. Дінгл найняв інших колишніх і справжніх в'язнів: Джорджа Фаррелла, також шевця, коваля Вільяма Блекстоуна, та слюсаря-штукатура Джона Крейтона, який укладав підлогу у коморі банку. Навички Блекстоуна були використані для виготовлення спеціальних інструментів для видалення цегли з дренажної стіни та каменів з підлоги кімнати-фортеці.

Щосуботи протягом декількох тижнів чоловіки входили у водостік, а потім рубали підлогу, товщиною 1,5 метра, під склепінням, поки не прорвалися через нього до сховища 14 вересня. В останню суботу до банди приєднався четвертий новобранець, колишній ув'язнений Валентайн Рурк.

Коли у понеділок, 15 вересня, банк відкрився й була виявлена крадіжка, співробітники та директор не могли повірити у те, що трапилося. До цього часу жоден банк у колонії не був пограбований, а масштаби крадіжки були просто шокуючими. Керівництво запропонувало винагороду у розмірі 100 фунтів стерлінгів за інформацію, що веде до виявлення та засудження злодіїв. Губернатор Дарлінг оголосив ще більш привабливу нагороду – безумовне помилування будь-якому з членів банди, хто донесе на його спільників, а на додаток банк гарантував донощику безкоштовний квиток на пароплав для повернення до Англії.

Банк вилучив з обігу всі свої банкноти, та його друкарські машини працювали понаднормово, щоб старі банкноти можна було обміняти на нові, на той час як люди, що здавали старі банкноти, повинні були пояснити, як вони їх придбали. Кілька людей, які не змогли дати задовільного пояснення походження своїх заощаджень, були допитані поліцією. Паралельно організувалася таємна торгівля вкраденими старими банкнотами з великою знижкою, й кілька людей згодом були звинувачені у зберіганні вкрадених грошей. Більшість з них були засуджені до семи або чотирнадцяти років у виправній колонії Мортон-Бей.

Згодом було виявлено та передано поліції кілька скарбів з вкраденими банкнотами. 140 фунтів стерлінгів були знайдені захованими у кроквах громадського туалету у скелях, пачка банкнот у 50 фунтів стерлінгів була знайдена під каменем недалеко від Ліверпуль-стріт, а сирота, який грав біля колодязя у Дарлінг-Харбор, виявив під каменем 2 959 фунтів стерлінгів. Ті, хто здавав такі знахідки, були винагороджені банком у розмірі 5% від вартості, а дитина отримала майже 148 фунтів стерлінгів. У цілому, однак, повернуті гроші значно поступалися вкраденій сумі.

Спочатку поліції не вдалося виявити злодіїв. Прорив у розслідуванні стався у грудні 1830 року, коли Блекстоун зізнався у скоєному. Замість того щоб переховуватися, він продовжував здійснювати інші злочини й в 1829 році був засуджений до 14 років в'язниці на острові Норфолк за розбій на великій дорозі. Після майже річного перебування там він прийняв обіцянку губернатора про помилування і зробив визнання, назвавши Дінгла, Фаррелла, Рурка і Крейтона своїми спільниками, а Томаса Вудворда, в’язня з відпускним квитком, – одержувачем частини грошей. На той час Крейтон вже помер, а Рурк повернувся до Ірландії.

У 1831 році Дінгл, Фаррелл і Вудворд постали перед судом. Фаррелл був визнаний винним у зломі та проникненні до будинку Маквіті, а також у крадіжці грошей (крадіжка з житлового будинку каралася смертю, тобто більш суворим покаранням, ніж крадіжка з банку). Вудворд був також визнаний винним у співучасті. Фаррелла і Дінгла засудили до довічного ув'язнення на острові Норфолк, а Вудворда – до 14 років.

Блекстоун отримав обіцяні 100 фунтів стерлінгів і помилування, але відмовився від поїздки до Англії, хоча й мусив б погодитися, адже у 1833 році його визнали винним в інших пограбуваннях і засудили до довічного ув'язнення на острові Норфолк, де він возз'єднався зі своїми партнерами з банку Австралії.

Томас Тернер, чию ідею здійснили інші, так і не був звинувачений через відсутність доказів і був виправданий. Схоже, він встиг розпорядитися своєю часткою грошей ще до того, як влада почала підозрювати його в причетності.

Той факт, що повернуті гроші значно поступалися вкраденій сумі, заохочував припущення про те, що інша частина скарбів все ще повинна бути десь захована. У той час ходили чутки, що деякі монети були заховані під водою в Дарлінг-Харбор, але жодна з них так і не була знайдена.

У наш час є мисливці за скарбами, які все ще стверджують, що кілька коробок монет з пограбування банку Австралії можуть лежати похованими біля кромки води в одній з невеликих бухт на північному березі Сіднея.

Нагадаємо, що це не поодинокий випадок, коли вкрадені при банківському пограбуванні гроші так і не змогли повернути через багато років. Так у листопаді 1978 року група невідомих увірвалася до банку штату Новий Південний Уельс у тихому містечку Мервіллумба, Австралія, і вкрала майже 2 мільйони доларів США. Досі ніхто не знає, що сталося з готівкою на суму близько 8,5 мільйона доларів США за курсом сьогодні. Найбільше пограбування банку Японії також не розкрито через багато років.