Промислова революція XIX століття та її вплив на виробництво сейфів
Винахід парової машини (Джеймс Ватт, 1769 р.) і механічних ткацьких верстатів (1785 р.) надало життю людей абсолютно нові масштаби та ознаменувало початок XIX століття – століття технічного прогресу та промислової революції. У 1801 р. – Франц Діннендаль (Franz Dinnendahl) побудував на заснованій ним в Ессені фірмі першу в Німеччині парову машину. У 1811 р. – заснування сталеливарного заводу Фрідріха Круппа (Friedlich Krupp) в Ессені.
Ці дати голосно заявили: почалася перша фаза входження в нове століття. А він виявився відзначений постійними змінами й технічними винаходами, а паралельно з цими явищами в людях розвивалася практично фанатична віра у науку, техніку та прогрес.
Незабаром у власності певних кіл населення зосереджуються значні цінності, які потребують захисту. Адже одночасно з хвилею індустріалізації проявляється надлишок соціальної напруженості: одні стрімко багатіють, інші ж не менш стрімко зубожіють. Потреба у надійних захисних сховищах для розміщення накопичених цінностей зростає в серйозних масштабах.
Потреба в надійних захисних сховищах для розміщення накопичених цінностей зростає у серйозних масштабах. Для наочності досить уявити собі, що до початку 19-го століття абсолютно всі розрахунки проводилися готівкою – по-старому. А з урахуванням того, що з 1820 р. почалася хвиля створення банків та ощадних кас, потреба в сховищах цінностей зросла ще більше.
Історію розвитку ще молодої тоді галузі виробництва сейфів (по суті – металевих шаф для зберігання грошей) можна зрозуміти найкраще, якщо простежити, як з часом змінювалися вимоги, що пред'являються до шафи для зберігання грошей. На той момент було прийнято наступне визначення шафи для зберігання грошей: "шафа для зберігання грошей – це вмістилище для цінностей, що вимагають надійного зберігання, яке завдяки наявності шести однаково міцних стін і замикальної системи виключає несанкціонований, незаконний доступ або, принаймні, ускладнює його настільки, що стає можливим його припинення органами правопорядку". Протягом довгого часу в розпорядженні правопорушників було лише невелике число відносно примітивних інструментів, тому безпека, що очікувалась від сховища цінностей була порівняно легко досяжна і як і раніше базувалася на надійності замку і системи, що замикає. Однак з початком промислового XIX століття цей стан швидко змінюється, і терміни для змін стають все більш стислими. Крім захисту від несанкціонованого доступу, дуже скоро після створення цієї галузі промисловості стало необхідним й інша якість, якого вимагав покупець. Різко зросла кількість контрактів, патентів, облікових документів, а також поширення паперових грошей невідкладно вимагало їх захисту від вогню – вогнестійкості.
Початок використання парової сили, її нестабільність та недостатнє володіння технологічними процесами, пов'язаними з її використанням, стало причиною великої кількості пожеж. Відомі до того часу конструкції не могли від них захистити, тому що залізні пластини у полум'ї розжарювалися до червоного, а вміст таких шаф дуже швидко перетворювався у попіл. Зараз вже не можна сказати з упевненістю, хто саме першим подав "новаторську" ідею для розв'язання цієї проблеми. Є цілий ряд патентів, заснованих на одній ідеї: 1801 р. – Роберт Скотт (Robert Scott), Англія; 1802 р. - невідомий німецький винахідник з Берліна; 1834 р. – Вільям Ман (William Man), Лондон; 1835 р. - Chubb, Лондон і ще деякі інші.
Пропоноване в них рішення збігається: скриня або шафа оснащується подвійними стінами, проміжок між якими заповнюється матеріалом з низькими теплопровідними властивостями. Цей принцип дуже скоро був перейнятий усіма виробниками сейфів, причому для заповнення проміжку між стінами використовувалися різні матеріали, наприклад, товчений мармур, мелений фарфор, обпалена глина. З плином часу кожна фірма розробила свій власний рецепт. Незліченні заявки на патенти дають підставу вважати цей період часом великого прориву у виробництві металевих шаф. Але дуже скоро стало зрозуміло, що небезпеку для вмісту представляє й гарячий чадний газ, який проникає у шафу крізь щілину між дверима та рамою. Тоді температура займання паперу досягається дуже швидко.
На це еволюційна промисловість вирішила відповісти створенням нових конструкцій зі складним розвальцюванням дверей і рам, про що також свідчить безліч патентів. Через неї виникає характерний звук при закриванні вогнетривкої шафи, що є ознакою якісної конструкції. Проте, захист від вогню повністю все ще не було досягнуту, бо в ті часи в будівлях ще масово використовувалися дерев'яні балкові перекриття і при пожежі шафа падала безліч разів з поверху на поверх, перш ніж впасти на дно розпеченого пекла. А використовувана технологія виробництва (сталеві пластини, скріплені по краях куточками) приводила до сильних деформацій аж до повного руйнування всієї конструкції. Так до кінця XIX століття виробники прийшли до рішення гнути всі грані корпусу з цільного сталевого листа, щоб досягти загальної жорсткості конструкції шафи. Це стало можливим тільки після того, як парова сила дозволила загинати важкі окрайки. Сьогодні ця технологія в галузі виробництва сейфів вважається само собою зрозумілою, але дійшла до такого стану вона ціною маси проб і помилок. Згодом прийшло розуміння того, що повітря – це прямо-таки ідеальний ізоляційний матеріал. Замість колишніх двостінних корпусів стали робити тристінні, в яких між другою й третьою стіною є повітряний прошарок. Ці розробки використовуються й донині, виправдовуючи себе там, де потрібно захистити від вогню ділові папери та невеликі кількості готівки, але не є прийнятними для порятунку інформаційної техніки через те, що такі носії даних як чіпи пам'яті та (дещо раніше) магнітні стрічки/дискети переносять тільки незначні підвищення температури, а після просто виходять з ладу втрачаючи збережену інформацію. Тому в 60-і роки вже XX століття виникає абсолютно нова галузь у виробництві вогнетривких шаф, заснована на якісно інших конструкційних принципах, придатних для зберігання магнітних накопичувачів даних.
Але повернімося до джерела промислової революції. Вогнестійкі конструкції, що стали приблизно з 1850 р повсюдно поширеними, створили хорошу основу, щоб поліпшити захист також і від злому. Збільшене число зломів вогнетривких шаф спонукало виробників до того, щоб протиставити злому з використанням грубої сили свіжу концепцію.
Двостінна конструкція надавала достатньо простору, щоб експериментувати з різними новими матеріалами та їх пошаровим розташуванням. Головну небезпеку тоді ще представляла дриль, навіть попри те, що через відсутність електроприводу та малої зносостійкості матеріалу свердла вона не мала ніякого порівняння з сьогоднішніми інструментами. Одне з ранніх винаходів, спрямоване на приборкання цієї небезпеки, була сполучна броньована пластина, звана також компаунд-панцир, коли м'який метал під впливом тиску та високої температури накочувався на загартовану сталь. Шар загартованої сталі протистояв свердлу, в той час, як м'який металевий шар оберігав твердий, але крихкий як скло сталевий шар від розтріскування. Втім, існувало й безліч інших рішень, наприклад, панцир зі сталевих прутків фірми Stacke.
Приблизно до 1880 р. зламувачі взяли на озброєння нові технології. З'явився термічний спосіб злому, при якому стало можливим за короткий час отримати розігрів до 3000ºС і розплавити металеві пластини. Йшлося про порошкову суміш алюмінію і магнію, яка спалахує при запалюванні та дає сильний розігрів, що дозволяє розплавити будь-який метал. Серед фахівців галузі йшли гарячі суперечки про те, наскільки ця небезпека була актуальною, і чи міг зламувач застосувати термічний спосіб на практиці. В результаті ця дискусія дала привід вперше зайнятися глибоким вивченням можливості такого способу злому.
Серйозна небезпека розплавлення корпусу стала ще актуальнішою до кінця століття з поширенням ацетиленового термічного різання. Тепер мова дійсно йшла про практично ідеальне для зламувача обладнання, що і показало найближче майбутнє, коли чисто сталеві конструкції більше нічого не могли протиставити такому методу. Цей факт став визначальним у розвитку галузі, в результаті чого застосування знайшли мінеральні литі наповнювачі. Були розроблені наповнювачі з цементу, як сполучні засоби, і додаткові матеріали, такі як базальт, кварц і т.п., які були армовані профілями зі сталі різних марок, аж до залізничних рейок, що протистоять будь-якому проникненню з використанням механічного інструменту. При цьому малося на увазі, що потенційний зламувач змушений буде постійно міняти інструменти і йому доведеться носити з собою цілий арсенал різного обладнання, а при таких обставинах буде потрібно вкрай тривала підготовка, на етапі якої зловмисники можуть і відмовитися від наміру, і бути заарештованими поліціянтами, які що-небудь запідозрять. Крім того, істотно збільшувався необхідний для злому час.
У 1895 р. з ініціативи німецького Рейхсбанку були розпочаті дослідження вогнетривких властивостей стін з армованого бетону. За висновками експертів при зовнішній температурі в 1250 градусів Цельсія температура всередині такого сховища не перевищувала 35º. З наявністю такої технології промисловість з виробництва вогнетривких шаф ставала добре підготовленою до настання нового століття.
Тому як висновок ми скажемо наступне: абсолютно кожне з вищерозглянутих технологічних удосконалень лягло в основу сучасної технології створення сейфів підвищеної надійності й внесло найважливішу лепту в розвиток галузі в цілому.
По матеріалам книги Людвига Хольтмайера “Ларці, замки та сейфи”