Пограбування на 875 тисяч рублів в 1906 році стало рекордом за сумою експропріації

Початок 20-го століття ознаменувався бурхливим сплеском революційних рухів. Гроші на революцію бойовики всіх країн добували стандартним шляхом – грабунком. Особливо яскраво революційний бандитизм проявився на території Російської імперії.

Ми вже писали про пограбування державного банку у Фінляндії 13 лютого 1906 року, організоване Леонідом Красіним. Після тієї кривавої акції керівництво партії заборонило Красіну влаштовувати експропріації.

Але цю заборону виявилося легко обійти. До Леоніда Красіна звернулися представники радикальної групи есерів –максималісти. Вони попросили допомогти в організації нальоту на банк в обмін на частину отриманих грошей. Можна допустити, що після історії з пограбуванням фінського банку фінансові організації повинні були б серйозно задуматися про безпеку своїх сховищ.

У всякому разі в цьому переконував журналістів директор Петербурзького товариства взаємного кредиту А.Нікітін. Він розповів у своєму інтерв'ю, що в банках укріплені двері та решітки на вікнах. Поставлена додаткова охорона з поліціянтів в цивільному. Правда, він промовчав про те, що в жодній конторі, за винятком Державного банку і декількох його відділень, а також Центральної контори «Ліонського кредиту» немає надійних сейфів. І що практично ніде так і не змогли встановити надійну сигналізацію. Цим і скористалися бойовики-есери.

Пограбування 7 березня 1906 року

7 березня 1906 року 20 молодих людей з маузерами увірвалися в Московське товариство взаємного кредиту. І хоча юнаки, одягнені як фабричні робітники за свідченням очевидців були явно недосвідчені у поводженні зі зброєю, їм вдалося роззброїти чотирьох чергових жандармів. Потім з кабінету вивели директора банку Лебедєва і змусили його відкрити сховище під дулом маузерів. Грабіжники забрали звідти всю готівку: паперовими купюрами та монетами. При цьому повністю проігнорували цінні папери на суму 23 мільйони рублів. Коли на місце прибула поліція, бойовиків вже і слід прохолов.

7 березня був встановлений рекорд експропріацій – грабіжники взяли 875 тисяч рублів!

З більшовиками есери розплатилися повністю. І навіть встигли забезпечити грошима деякі організації своєї партії. Але досить швидко практично всі рядові учасники пограбування були заарештовані. У політичній поліції того часу – охоронному відділенні - вистачало агентури у всіх течіях політичних партій.

Вислизнути від арешту вдалося двом представникам інтелігенції. Історія одного з цих наскочників, Олександра Беленцова, заслуговує на особливу увагу. Після пограбування він взяв пакет з 230 тисячами рублів і виїхав закордон. Є дві версії втечі: поїхав закуповувати зброю для бойовиків і просто втік від товаришів. Знайшли його в кінці березня у Швейцарії у вагоні-ресторані, де він випив дві пляшки коньяку і затіяв скандал з провідниками. Буйного пасажира змушені були зсадити з поїзда і помістити в психіатричну лікарню, де у нього знайшли значну суму готівки 37 тисяч рублів. Після того як Беленцов протверезів, його заарештували та повідомили російській владі. Олександр Беленцов був непростим рядовим революціонером. Крім занять даного роду діяльністю, Олександр був ще досить успішним спортсменом ковзанярем, який виграв кілька значних змагань того часу.

За горе грабіжником вислали загін жандармів, щоб доставити в Москву. Але по дорозі Беленцову вдалося втекти від охорони, вистрибнувши у вікно поїзда, коли вагон трохи пригальмував. Потім його мало не вбив керівник групи Мазурін, який залишився на волі та запідозрив у вдалій втечі товариша поліційну операцію. Спортсмена заарештували в жовтні того року на станції Лобня Савеловської залізниці, коли він намагався сісти у вагон третього класу. Беленцов не знав, що кілька днів тому неподалік в Дмитрівському повіті була обкрадена церква та один зі злодіїв заарештований станційним жандармом. Решта жандарми, отримавши заохочення, подвоїли пильність, і поява невідомого молодого чоловіка, одягненого бідно, як робітник, але з білими, без мозолів руками, змусила їх насторожитися. Беленцов говорив плутано і туманно, не знав місцевості, а тому його заарештували за підозрою в крадіжці з церкви та під конвоєм відправили до Москви, де здали в губернську в'язницю на Таганці. При оформленні Беленцов назвався Іваном Перфільєвим, селянином В'ятської губернії, який втратив паспорт. Слідчий, який вів справу про крадіжку, після першого ж допиту звів його на очній ставці зі злодієм, затриманим на станції Лобня. Той, подивившись на Беленцова, категорично заявив: "Він не з наших". Після чого інтерес до "Перфільєва" у слідчого пропав зовсім, і його стали готувати до висилки на батьківщину для впізнання особистості. Коли "Перфільєва" вели тюремним коридором, хтось упізнав його як ковзаняра - чемпіона, вигукнувши: "Панове! Та це ж Беленцов!" – і замість Вятки Олександра відправили в охоронне відділення.

До суду у справі "опозиційної групи експропріаторів" Беленцов не дожив. Помер у 1907 році від туберкульозу у в'язниці.

Володимир Мазурін
Володимир Мазурін
Фотографія після арешту

На керівника групи наскочників Мазуріна вийшли, заарештувавши робітника, який підбирав записки заарештованих біля стін в'язниці та розносив їх адресатам.

Володимир Мазурін, партійна кличка "Володя" походив із заможної інтелігентної родини з ліберальними поглядами. З семи дітей Мазуріних троє стали революціонерами.

Після нальоту на банк "Володя" зник з Москви, виїхавши на південь, в Батум, де жив на хуторі у "спочутливого боротьбі" під виглядом садівника. Проте вже влітку він повернувся з бажанням розв'язати справжню війну в місті, – на його думку, до цього все було готово. Городовий на вулиці у літній форміВлітку 1906-го Мазурін зі своїм другом Стерліговим білим днем виїхав до міста на автомобілі, що належав одному з «акціонерних товариств», і на ходу розстрілював городових, що стояли на постах. За час автомобільної прогулянки вони відправили на той світ більше десятка поліціянтів і приблизно стільки ж важко поранили.

Після арешту основної групи експропріаторів, Мазурін з товаришами стали грабувати невеликі лавки та квартири заможних москвичів. Здобич тут була копійчана, а без стрільби та трупів обходилося рідко. Світлий образ "ідейного борця" став поступово блякнути, бойовикам все важче було знаходити помічників, і самому Мазуріну доводилося частіше з'являтися на виду: він став "миготіти" на вулицях, а конспірація цього не любить. В результаті 29 серпня 1906 року, під час зустрічі з представником резервної дружини на Патріарших ставках, його впізнав агент, замаскований під візника. При затриманні Мазурін чинив відчайдушний опір, але його підстрелили – гвинтівкова куля вдарила в плече. Сидячи на землі та важко дихаючи, він спробував ще раз вистрілити в поліціянтів, але «візник», що  пізнав його, встиг вибити зброю ногою. Мазуріна скрутили.

Потрапивши до в'язниці тижнем раніше, слідство над наскочником тягнулося б не один рік. Але за п'ять днів до того, як «Володю» заарештували, 24 серпня 1906 року, у відповідь на партизанську війну революційних груп Рада міністрів у ряді місць ввела воєнний стан. Особи, які вчинили злочини, пов'язані зі збройним насильством, тепер потрапляли під юрисдикцію військово-польових судів, в яких розгляд справ здійснювався за прискореною процедурою. Мазуріну пред'явили звинувачення в "збройному опорі владі". Дізнання у його справі було закінчено вже 30 серпня, а наступного дня відбувся суд, який до вечора за законами воєнного часу засудив Володимира Мазуріна до смертної кари через повішення. Вирок привели у виконання о пів на п'яту ранку 1 вересня 1906 року.

Андреєв з ГорькимМазурін був справжнім кумиром ліберальних кіл Російської імперії, особливо літераторів. Їх схоже зовсім не бентежила кривава діяльність бойовика. Леонід Андрєєв, сидячи біля Горького на Капрі, аж захлинався сльозами:

"Бідна Росія! Осиротила мати! Віднімають від тебе твоїх кращих дітей, на шматки рвуть твоє серце. Кривавим сходить сонце твоєї свободи — але воно зійде! І коли станеш ти вільна, не забудь тих, хто віддав за тебе життя. Ти твердо пам'ятаєш імена своїх катів – збережи в пам'яті імена їх доблесних жертв, обвий їх ласкою, омий їх сльозами. Нагорода живим – любов і повага, нагорода полеглим в бою — славна пам'ять про них. Пам'ять Володимиру Мазуріну, пам'ять...»

Суд над наскочниками, що  залишилися в живих розпочався навесні 1908 року.

Джерело: “Дело на 875 тысяч”

Переглядаючи цей сайт, ви погоджуєтеся з нашою  політикою конфіденційності