Найбільше пограбування в Японії

Плануючи цей злочин, грабіжник проявив неабияку кмітливість і наполегливість. У 1968 році у невеликий філіал японського банку «Ніхон синтак Гінко» (Nihon Shintaku Ginko) у місті Кокобундзі (Kokubunji) став дзвонити невідомий і повідомляти про закладену у будівлі бомбу. Керівництво банку посилило заходи безпеки, поліція бомби не знаходила та марно шукала телефонного хулігана. Дзвінки повторювалися до грудня 1968 року.

10 грудня 1968 року, через кілька днів після припинення дзвінків, чотири співробітники банку перевозили 294 307 500 єн у багажнику банківської машини. На той час ця сума становила приблизно 817 520 доларів США.

Це були преміальні для співробітників одного з заводів корпорації Toshiba. Паперові купюри лежали у чотирьох металевих ящиках. На одній з вулиць, неподалік від міської в'язниці, машину зупинив чоловік у поліційній формі на поліційному мотоциклі. Фіктивний поліціянт повідомив співробітникам банку, що тільки що був підірваний будинок їх управителя й що, за інформацією поліції, в їх автомобіль також закладена бомба. Банківські службовці вискочили з машини, а «поліціянт» заліз під автомобіль для огляду днища і пошуку бомби. Через кілька секунд з-під машини вирвалися язики полум'я, і ​​пішов дим. З криком: «Рятуйтеся, зараз вибухне» чоловік вискочив з-під автомобіля. Перелякані співробітники банку відбігли до тюремної стіни. Зловмисник же заскочив в їх машину й поїхав у невідомому напрямку. На дорозі залишилася самотньо лежати димова шашка й стояти поліційний мотоцикл. Будинок управителя банку виявився цілий і неушкоджений.

У пошуках вкрадених єн було залучено 170 тисяч поліціянтів. Вони допитали 110 тисяч підозрюваних. Фоторобот підозрюваного розтиражували у кількості 780 тисяч примірників. У результаті, слідство дійшло висновку, що, тікаючи з місця злочину, шахрай від'їхав у довколишній район, де переклав ящики з грошима в іншу машину, а потім поміняв на третю.

Слідство у справі про пограбування тривало сім років: саме такий термін давності в японському законодавстві для даних злочинів. Грабіжник так і не був встановлений, а гроші – не знайдені. Подальші спроби встановити особу грабіжника робилися журналістами, але жоден з них не зміг переконливо довести свою версію.

У 1988 році закінчився термін давності та цивільноправової відповідальності за злочин. Злочинець мав право відкрито зізнатися у скоєному без страху зазнати якесь покарання. Але, мабуть, популярність зловмисника не приваблювала та його ім'я так і залишилося невідомим.

Джерело: "Ограбление на 300 миллионов иен"